Монументальний твір. Унікальний, химерний, красивий, гидкий, дурний та життєвий. Підсвідомість видала мені образ повітряної кульки після проходження, тому поясню свої відчуття за допомогою нього, бо прикольно.

Початок, зав’язка новели та легенда про Святослава, встановлюють фактичних персонажів та обширний розподіл тем та ідей, що будуть поступово спливати протягом всієї новели — кулька надувається. Головна ж любов: романтика, еротика, братство, батьківщина, і загалом — до людства. Мені дууууже сподобалась оповідь, хоч і в моменті різко перериває хід історії, що тільки-но почався. Епік хлищав з усіх щілин, слова Святослава такі потужні, що хоч самому на коліна ставай; містика зачаровувала, але водночас страшила незбагненністю. Цей епізод поєднує фантастичне з реальним, що дасть безпосередньо логічне пояснення подіям, що будуть далі, та закладе фундамент на одну з найкрутіших фраз, яку тільки може сказати людина, вона просто засяяє всепоглинаючим світлом у кінці. Флешбек з дитинства встановлює характери персонажів та їх відносини. Показується, як сам текст каже, істинне єство Валентина. Всередині нього — дух супергероя (навіть буквально в його думках з'являються його ідеали!). Коли всі болонки вскриті, залишається лише істина. Що має бути правильним. Що є найвищою цінністю. Валіка обирає протистояти сильнішому, при цьому знаючи про всю свою слабкість. Це не його відчуття власної гідності, спроба показатись крутим,  ця дія не для вигоди. Їм рухає лише любов до Валерії та відчуття несправедливості щодо відношенню до неї. Тому він перший робить крок уперед. І виграє. Вся епічність дитячої бучі швидко змітається шкільним дзвінком, але тектонічні плити були зрушені, кулька полетіла.

Далі йдуть кумедні сни, наявність яких я мало чим можу пояснити, але, скоріше за все, вони так само закладають фундамент, тільки вже на соціальний аспект новели та жартівливо-сатиричний тон, якого буде більше далі. З поплавським мені здається вийшло трохи занадто трешово, а от ковбойські пригоди були крутими 😎🤠. Хоча усюди 3д-шні постановки прикалдесно виглядали.

Наступна, основна, частина новели складається з двох частин (упс тавтологія): розкриття персони Сцибакса та натури Валерії, і пошуки спокути Валентина. Тут поступово висвітлюються хибні стереотипи, уявлення персонажів про один одного та суспільства, в якому знаходяться. Кулька летить вгору.

В сільраді нічого не зупиняє абсурдну бюрократію мертвоживих, проблеми людей ті ж самі, що до, що після смерті.

Церква не стає спасінням у часи апокаліпсису, і для Валентина стало місцем, де він хотів хоча б почути солодких заспокойливих слів, і навіть цього не отримав — “У нас тут церква взагалі-то”, лише як по скрипту могли відповідати священники.

В лікарні не знайдеться таблетки щастя, зате головний герой зміг побачик промінь світла — як дитинча змогло впізнати батьків-мерців (я ледь не заплакав😭).

Неймовірні історії Пилипа привели його до того, що кайфує він простої пасіки, і, як виявилось, багато для цього не треба, а коли мертвий, ще й зручніше!

Садиба показала її власника з іншої сторони і, як виявляється, такий куражнопідступний вчинок як крадіжка груш з такого дерева був для нього не чимось злив, а навіть приємним, бо так він міг побачити як діти цінують ці плоди. І як не вийшло у нього з дружиною поцінувати їх шлюб.

В криниці Валентин наближається до відповіді, тільки залишившись наодинці він бачить дочисту свої вчинки та тривоги.

Тим часом Сцибакс показує свою манію до Валерії, показує свою істинну подобу, але з нюансом. Він це робить не зовсім щиро, хоча сам його образ — так. Постійно порівнює з жахливістю Валентина, то він слухняна собачка, то крейзі бітч. Валентин свою “темну” сторону так не показував. Він все начисту казав, що от хуй встає на смерть, нічого не скривав. І на цьому постійно зауважує Валерія, що, попри навіть свою смерть, вона не злиться на свого чоловіка, бо він був чесним і справді любив. Сцибакс побудував свою комбікормову капіталістичну імперію, брав ресурс зі світу навколишнього, наче хотів їм “купити” любов. Але Валік прошарив і знав тіки як віддавати зсередини, а не ззовні. Він показував, що дійсно цінне, Валерії. Сцибаксу, думаю, нахуй не всрався той бізінес, якби не Валерія. Це просто обхідний шлях, але хибний.

Фінальне дійство. Сцибакс приводить Валентина у своє лігво (чи це сам прийшов хд), де остаточно скидаються всі наряди. Ось він — грішний Валентин, Сцибакс “Бог” та садо-мазо Валерія. Валентин кається перед дружиною, готовий прийнити будь яке покарання, адже любить її. Але, якщо він справді любить Валерію… то, як вона каже, йому необхідно позбутися цієї ненависті до себе і любити себе. Якщо вони люблять один одного, то яка б хуйня не сталася, це абсолютно неважливо. 👏👏👏. “Ти що, не знав, що кохання сильніше смерті?”👏👏👏

Звісно ж, навіть смерть не важлива для кохання. Прекрасний висновок. І в цей момент це не звучить занадто пафосно чи якось ще. До цього йшла вся історія і це вже навіть було, тільки на діях Святослава сотні років тому. І це відчувалося АХУЄННО. Життєствердніше фрази ще пошукати треба.

Сцибакс розкриває секрет, що фактично Валерія вмерла саме через нього, бо він це все підстроїв, намагається відкритись, але знову ховається за маскою божевілля та ніби йому подобається ця огида. Починається по факту така ж дурна дитяча бійка між Валентином і Сцибаксом. І тільки коли Валентин сам кидає зброю, стає безпорадним і відкриває руки Сцибаксу, розриває ті закони які останній наче як сам хотів зламати, Сцибакс нарешті досягає точки кипіння і виплескує свої справжні відчуття. І Валентин, і Валерія вже були готові прийняти його. Завод вибухає, кулька лопається від непомірно великої кількості любові і розпиляє її по всьому небу. Оце так хеппі-енд.

Враження я отримав неймовірні, дякую вам велике за гру. Текст суперживий, місцями такий красивий, кумедний, божевілний, крутий, ну просто казка. Стільки крутих фраз, ельдорадо для цитат всіх сортів. Дякую вам за цю гру. Завітайте до чату вн, думаю, ви там знайдете цікавих людей!